Очень-очень скучаю по людям. Далеко не по всем, но все же скучаю.. Иногда приятно знать, что ты скучаешь, что есть по кому скучать, но не сейчас: я просто молча наблюдаю/понимаю, что эти люди медленно, но уверенно уходят – и продолжаю молча скучать по ним (в некоторых случаях начинаю скучать заранее). И это бесконечно выводит. Сложно поверить в то, что я до сих пор не привыкла к тому, что "люди уходят".. Но в то же время понимаю, что всегда знала, что будет именно так.
Целый вечер тупила: смотрела сериалы, которые уже давно благополучно превратились в отборный баян, провела «грандиозный battle в бабл-шутер» (с), пересмотрела ВСЕ фотки, которые были в квартире, долго и истерично ржала в телефонную трубку… И именно в этот момент меня это устраивает. НО. Для того, чтоб меня это устраивало и дальше, нужны люди из тех.обслуживания, которые шарят, где у человека кнопка «mute» - без них дела не будет. Я так долго учила себя не думать, что последний год меня изрядно утомил и мне нужен перерыв. Мне нужен полный вакуум и штиль в голове. Мне надоело пытаться все как-то разобрать, объяснить, оправдать, разложить по полочкам – это полностью провальное занятие, ибо понимать в этом мире нечего: все и так понятно.. А что не понятно…хммм.. ну, что ж, не тот уровень восприятия, сорри.
Так что, беда в том, что никакой беды нет, «и вроде все хорошо, все те же чашки-ложки…». Все спокойно, тихо, размерено: никаких толковых проблем, никаких масштабных заебов. Но именно сейчас я схожу с ума гораздо быстрей, чем когда-либо.. (ну, или пытаюсь сама себя убедить в том, что схожу с ума – суть не меняется).
Целый вечер тупила: смотрела сериалы, которые уже давно благополучно превратились в отборный баян, провела «грандиозный battle в бабл-шутер» (с), пересмотрела ВСЕ фотки, которые были в квартире, долго и истерично ржала в телефонную трубку… И именно в этот момент меня это устраивает. НО. Для того, чтоб меня это устраивало и дальше, нужны люди из тех.обслуживания, которые шарят, где у человека кнопка «mute» - без них дела не будет. Я так долго учила себя не думать, что последний год меня изрядно утомил и мне нужен перерыв. Мне нужен полный вакуум и штиль в голове. Мне надоело пытаться все как-то разобрать, объяснить, оправдать, разложить по полочкам – это полностью провальное занятие, ибо понимать в этом мире нечего: все и так понятно.. А что не понятно…хммм.. ну, что ж, не тот уровень восприятия, сорри.
Так что, беда в том, что никакой беды нет, «и вроде все хорошо, все те же чашки-ложки…». Все спокойно, тихо, размерено: никаких толковых проблем, никаких масштабных заебов. Но именно сейчас я схожу с ума гораздо быстрей, чем когда-либо.. (ну, или пытаюсь сама себя убедить в том, что схожу с ума – суть не меняется).
- Crash the silence:Breaking Benjamin - So Cold
Я зла. Бесконечно, безгранично зла и агрессивна. И почему-то именно сейчас я хочу, чтоб об этом знали все. Три недели тет-а-тет с компом. Отлично!!! Окей, признаю, я пересмотрела дофигища интересных фильмов, отсыпалась сколько хотела и нахавалась вкусняшек. Это да.. И все было бы безусловно хорошо и приятно, если бы во всем этом милом пейзаже хоть изредка появлялись люди... Вот тут и появляется "но", которое и портит всю прелесть карантина. Видимо теперь я буду шарахаться в сторону от людей, когда увижу или услышу кого-нибудь, кроме соседей. Радостно..
До сих пор не могу понять одного: почему люди так упорно пытаются доказать свою ущербность? Они и так уже давно успели разочаровать по всем статьям, так зачем же продолжать убеждать меня в том, что я права?
Сейчас я хочу сжечь паспорт/фотки/блокноты/ноуты/кредитки, взять циркулярную пилу и бутылку абсента и уехать. Львов, Мексика, Прага, Индия, тундра, Сибирь... Куда-угодно.
До сих пор не могу понять одного: почему люди так упорно пытаются доказать свою ущербность? Они и так уже давно успели разочаровать по всем статьям, так зачем же продолжать убеждать меня в том, что я права?
Сейчас я хочу сжечь паспорт/фотки/блокноты/ноуты/кредитки, взять циркулярную пилу и бутылку абсента и уехать. Львов, Мексика, Прага, Индия, тундра, Сибирь... Куда-угодно.
- Crash the silence:ТОЛ - Капiтулюй
Комфортно.. До біса комфортно.
День у день не робиті нічого, крім фєнєчок....
Просто прокидатись і знати, що ти нікому нічого не винна.. Ти і Життя.. Тет-а-тет.
"Можно всё", але у будь-якому випадку ти не робиш нічого...)
І тебе це цілком влаштовує.. "Потім... Часу достатньо...." - кажеш собі і намагаєшся відкирити чергову пляшку пива. Не надто успішно, але все ж намагаєшся..)
А потім якісь флешбеки, які тебе теж не надто хвилюють.. Вони просто є.
Це просто частина тебе.
І тебе це теж влаштовує. Вакуум...)
У будь-якому випадку твій комфорт цього не відчуває - він теж не скаржиться..)
День у день не робиті нічого, крім фєнєчок....
Просто прокидатись і знати, що ти нікому нічого не винна.. Ти і Життя.. Тет-а-тет.
"Можно всё", але у будь-якому випадку ти не робиш нічого...)
І тебе це цілком влаштовує.. "Потім... Часу достатньо...." - кажеш собі і намагаєшся відкирити чергову пляшку пива. Не надто успішно, але все ж намагаєшся..)
А потім якісь флешбеки, які тебе теж не надто хвилюють.. Вони просто є.
Це просто частина тебе.
І тебе це теж влаштовує. Вакуум...)
У будь-якому випадку твій комфорт цього не відчуває - він теж не скаржиться..)
Заберіть мене звідси.
Дивитись на одне й те ж нецікаво. А я усе це вже бачила. Не раз. Не двічі.
може нажертись атусу?.. якщо повертатись у минуле, то повністю..
Дельфін на повторі.. Давно цього не було.. Хоча, "давно" - надто відносна категорія.
чомусь достатнього єдиної дрібниці, яка викидає назад, туди, де починалось це "давно"..
Надто багато лицемірства.
Як доказ - фрази, зібрані зі слів, відсутність сенсу яких рикошетом відбивається від тиші нерозуміння.
Навіщо говорити, якщо все і так, без цих порожніх слів, зрозуміло?..
Питання, питання, питання..
Доведений до безумовного рефлекс втікати від них якнайдалі.
На деякі з них краще ніколи не знаходити відповідей..
Особливо, якщо вони приходять несподівано.
- Яркие?..
- Да..
- Неважно.. Все равно это всего лишь спички.
Така відповідь не надто радує. Хоча вона закономірна і сперечатись з нею не варто.
Що ж, так і буде.
треба було думати, перш ніж ставити запитання.
Пофіг. Просто хочу сидіти на підвіконні і курити. Знову відмотаємо плівку до позначки "Рік тому"?..
Не хочу думати.
Заберіть мене саму від себе.
Дивитись на одне й те ж нецікаво. А я усе це вже бачила. Не раз. Не двічі.
може нажертись атусу?.. якщо повертатись у минуле, то повністю..
Дельфін на повторі.. Давно цього не було.. Хоча, "давно" - надто відносна категорія.
чомусь достатнього єдиної дрібниці, яка викидає назад, туди, де починалось це "давно"..
Надто багато лицемірства.
Як доказ - фрази, зібрані зі слів, відсутність сенсу яких рикошетом відбивається від тиші нерозуміння.
Навіщо говорити, якщо все і так, без цих порожніх слів, зрозуміло?..
Питання, питання, питання..
Доведений до безумовного рефлекс втікати від них якнайдалі.
На деякі з них краще ніколи не знаходити відповідей..
Особливо, якщо вони приходять несподівано.
- Яркие?..
- Да..
- Неважно.. Все равно это всего лишь спички.
Така відповідь не надто радує. Хоча вона закономірна і сперечатись з нею не варто.
Що ж, так і буде.
треба було думати, перш ніж ставити запитання.
Пофіг. Просто хочу сидіти на підвіконні і курити. Знову відмотаємо плівку до позначки "Рік тому"?..
Не хочу думати.
Заберіть мене саму від себе.
- Lost in..:Минулому
- Crash the silence:Дельфин - Надежда
Просто звалити.
Це те, єдине, що досі здатне хоч на якийсь час врятувати.
Шкода, що все одно доводиться повертатись. Замкнене коло?
Ті ж жарти, ті ж пейзажі, ті ж рухи..
ілюзія якоїсь сталості.. фіксованості життя.. відрепетируваного сценарію..
комфортно?
Зустрічі з колись близькими знайомими, розмови з ігнорованими людьми, кроки забутими маршрутами..
Таке враження, що не було останніх 6-7 місяців...
Єдине, що порушує гармонію - надто велика кількість незнайомих облич.. чи надто мала знайомих?..
а ще - спогади, які ніколи не стануть спільними..
чомусь саме вони стають каталізатором відчуження..
Але воно не рятує від флешбеків.. Shit.
Найбільше лякає думка, що останні півроку я вигадала сама..
Певно я вже можу і в це повірити...
Втечі на тет-а-тети зі свідомістю|підсвідомістю роблять різноматнішим стандартий асортимент думок,
але й змушують нервово запевняти себе за найменшого збою "тссс, це всього лише збіг обставин..".
Хочу в це вірити..
А ще - хочу втекти.
Куди-завгодно.. Шипіт був просто ідеальним місцем.. Певно він не єдиний.
Зараз будь-яка точка з іншими декораціями була б ідеальною.
Аби подалі.
Щоб не знайти дороги назад.
Принаймні швидко..
Це те, єдине, що досі здатне хоч на якийсь час врятувати.
Шкода, що все одно доводиться повертатись. Замкнене коло?
Ті ж жарти, ті ж пейзажі, ті ж рухи..
ілюзія якоїсь сталості.. фіксованості життя.. відрепетируваного сценарію..
комфортно?
Зустрічі з колись близькими знайомими, розмови з ігнорованими людьми, кроки забутими маршрутами..
Таке враження, що не було останніх 6-7 місяців...
Єдине, що порушує гармонію - надто велика кількість незнайомих облич.. чи надто мала знайомих?..
а ще - спогади, які ніколи не стануть спільними..
чомусь саме вони стають каталізатором відчуження..
Але воно не рятує від флешбеків.. Shit.
Найбільше лякає думка, що останні півроку я вигадала сама..
Певно я вже можу і в це повірити...
Втечі на тет-а-тети зі свідомістю|підсвідомістю роблять різноматнішим стандартий асортимент думок,
але й змушують нервово запевняти себе за найменшого збою "тссс, це всього лише збіг обставин..".
Хочу в це вірити..
А ще - хочу втекти.
Куди-завгодно.. Шипіт був просто ідеальним місцем.. Певно він не єдиний.
Зараз будь-яка точка з іншими декораціями була б ідеальною.
Аби подалі.
Щоб не знайти дороги назад.
Принаймні швидко..
- Lost in..:Не там, де хотілося б бути
- Crash the silence:Animal ДжаZ - Домино
Чай. Багато-багато чаю.
Погляд кудись повз монітор.
Запах чужих цигарок.
Телефонні дзвінки без початку і кінця - просто один постійний дзвінок розбитий на партії між абонентами.
(навіщо ці спроби зробити вигляд, що уся ця маячня має значення?.. Оо)
Одній і ті ж літери у різних словах.
Одній і ті ж слова у різних думках.
Час різати думки на окремі літери, як у фільмах про маньяків, що пишуть анонімні листи буквами з реклами у газетах.
Час збирати до купи увесь цей абсурд.
Найбільший абсурд це те, що я взагалі зараз це пишу..
Обіцянки й урочисті клятви ніколи не реєструватись в ЖЖ виявились не надто переконливими.
Хоча певно це й не дивно: мене "легко на щось підсадити.." (с)
А може це просто чергова данина позерству.
Банальна спроба ідентифікувати себе через зв"язок із кимось.
Загалом, це не має жодного значення. Просто так склалось.
Хм.. "так склалось".. Зручне виправдання, яке спрощує життя до математичного приклада в одну дію (залишилось зрозуміти, яку саме..)
Виправдання, яке дозволяє перетворити усі питання на риторичні: навіщо робити із них атракціон?..
Виправдання, яке створює відчуття вакууму реальності: No fault, none to blame.
Шкода, що абсурдність того, що відбувається, сповільнює захисні реакції мозку і не дає йому вчасно зрозуміти, що варто починати виправдовуватись.
Певно зараз це було б більш ніж доречно.
P.S.: lack of... повертайся швидше!.. бо я вже починаю губитись серед цих клятих літер... складати пазли легше разом)
Погляд кудись повз монітор.
Запах чужих цигарок.
Телефонні дзвінки без початку і кінця - просто один постійний дзвінок розбитий на партії між абонентами.
(навіщо ці спроби зробити вигляд, що уся ця маячня має значення?.. Оо)
Одній і ті ж літери у різних словах.
Одній і ті ж слова у різних думках.
Час різати думки на окремі літери, як у фільмах про маньяків, що пишуть анонімні листи буквами з реклами у газетах.
Час збирати до купи увесь цей абсурд.
Найбільший абсурд це те, що я взагалі зараз це пишу..
Обіцянки й урочисті клятви ніколи не реєструватись в ЖЖ виявились не надто переконливими.
Хоча певно це й не дивно: мене "легко на щось підсадити.." (с)
А може це просто чергова данина позерству.
Банальна спроба ідентифікувати себе через зв"язок із кимось.
Загалом, це не має жодного значення. Просто так склалось.
Хм.. "так склалось".. Зручне виправдання, яке спрощує життя до математичного приклада в одну дію (залишилось зрозуміти, яку саме..)
Виправдання, яке дозволяє перетворити усі питання на риторичні: навіщо робити із них атракціон?..
Виправдання, яке створює відчуття вакууму реальності: No fault, none to blame.
Шкода, що абсурдність того, що відбувається, сповільнює захисні реакції мозку і не дає йому вчасно зрозуміти, що варто починати виправдовуватись.
Певно зараз це було б більш ніж доречно.
P.S.: lack of... повертайся швидше!.. бо я вже починаю губитись серед цих клятих літер... складати пазли легше разом)
- Lost in..:Свідомість
- Mood:Comfortably numb
- Crash the silence:A Perfect Circle - Gravity
